Історія справи

Постанова ВГСУ від 15.07.2015 року у справі №910/7635/13
Постанова ВГСУ від 20.08.2014 року у справі №910/7635/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2014 року Справа № 910/7635/13

Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:

Головуючого судді Кузьменка М.В.,

суддів Васищака І М.,

Студенця В.І.,

розглянувши касаційну скаргу Заступника прокурора міста Києвана рішення господарського суду міста Києва від 10.02.2014 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.05.2014 р.у справі № 910/7635/13 господарського суду міста Києва

за позовомПублічного акціонерного товариства "Укртелеком"

до третя особа проАдміністрації державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України; Фонду державного майна України Київська міська рада визнання права власностіза участю представників:

ГПУ - Томчук М.О.;

ПАТ "Укртелеком" - Морозов О.О.;

Адміністрації державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України - не з'явилися;

ФДМ України - Погорілко Н.М.;

Київської міської ради - Тетерятник О.В.;

встановила:

Публічне акціонерне товариство "Укртелеком" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Адміністрації державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України і Фонду державного майна України та просило суд визнати за ним право власності за набувальною давністю на чотирьохповерхову нежитлову будівлю, розташовану за адресою: м. Київ, вул. І.Шевцова, буд. 5 літ. Б.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що починаючи з 05.01.2000 р. та на момент звернення до господарського суду з даним позовом він відкрито і безперервно володів та користувався спірним приміщенням (т.1 а.с.6-17).

Фонд державного майна України у поясненнях по справі проти задоволення заявлених вимог заперечує, посилаючись на те, що будівля належить до державної власності та знаходиться у позивача на балансі, що виключає можливість визнання права власності позивача на вказану будівлю за набувальною давністю (т.2 а.с.4-7).

Адміністрація державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України у відзиві на позов проти задоволення заявлених вимог заперечує з аналогічних підстав (т.2 а.с.8-14).

Рішенням господарського суду міста Києва від 10.02.2014 р. позов задоволено повністю (т.3 а.с.24-31).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач, починаючи з 05.01.2000 р. та на момент звернення до господарського суду з даним позовом відкрито, добросовісно володів та продовжує володіти спірною будівлею, інше не встановлено законом чи рішенням суду, норми ст. 344 ЦК України розповсюджуються на цивільні відносини за даним спором, зважаючи на п. п. 4, 8 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, отже, існують підстави для визнання за позивачем права власності на спірне приміщення за набувальною давністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.05.2014 р. рішення господарського суду міста Києва від 10.02.2014 р. залишено без змін (т.3 а.с.79-89).

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, Заступник прокурора міста Києва звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просив оскаржувані судові акти скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Вимоги касаційної скарги мотивовані порушенням судами норм матеріального та процесуального права (т.3 а.с.99-102).

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції під час вирішення спору у справі по суті заявлених вимог та перегляду прийнятого рішення в апеляційному порядку відповідно встановлені наступні обставини.

Згідно рішення від 14.07.1959 р. № 1108 "Про відвід земельної ділянки Київській міській телефонній мережі під будівництво вузлової районної АТС" Виконавчим комітетом Київської міської ради депутатів трудящих було вирішено відвести Київській міській телефонній мережі земельну ділянку площею 0,8 га під будівництво вузлової районної автоматичної телефонної станції по провулку Пархоменка № 3 у Жовтневому районі м. Києва.

У 1960-х роках провулок Пархоменка у м. Києві було частково перейменовано на вул. І. Шевцова, у тому числі і дана земельна ділянка була розміщена вже на вул. І. Шевцова.

На земельній ділянці, відведеній під будівництво районної вузлової АТС, у 1962-1963 роках Київською міською телефонною мережею збудовано вузлову районну автоматичну телефонну станцію, яка включала в себе ряд будівель, призначених для обслуговування районного вузла зв'язку, у тому числі і гуртожиток для проживання працівників зв'язку.

Будівля АТС та відповідний гуртожиток (літ "Б") розташовувались по вул. І.Шевцова, 5.

Відповідно до наказу Міністерства зв'язку УРСР № 345 від 17.11.1987 р. вирішено створити з 15.12.1987 р. Київське виробниче об'єднання електрозв'язку (ВО "Київелектрозв'язок") з включенням до його складу на правах структурних підрозділів Київської міської телефонної мережі, Печерського, Центрального, Дарницького, Подільського, Жовтневого телефонних вузлів, телефонно-телеграфної станції, ремонтно-будівельного управління, 91-ого загону ВОХР. З огляду на наведене, вищевказані будівля АТС та гуртожиток перейшли у 1987 році до складу ВО "Київелектрозв'язок". На той час будинок гуртожитку по вул. Шевцова, 5 літ "Б" перебував на балансі Жовтневого телефонного вузла.

01.04.1993 р. дану будівлю гуртожитку по вул. Шевцова, 5 було передано з балансу Жовтневого телефонного вузла Київського виробничого об'єднання електрозв'язку на баланс Ремонтно-будівельного управління Київського виробничого об'єднання електрозв'язку, про що свідчить відповідний акт, затверджений ВО "Київелектрозв'язок".

Згідно з наказом Міністерства зв'язку України № 87 від 23.06.1993 р. "Про проведення реформи організаційної структури в галузі зв'язку" перейменовано ВО "Київелектрозв'язок" в Київське міське підприємство електрозв'язку "Київелектрозв'язок" та вирішено створити Об'єднання електрозв'язку "Укрелектрозв'язок", до складу якого ввести ряд підприємств, зокрема і Київське міське підприємство електрозв'язку "Київелектрозв'язок". Вказане об'єднання зареєстровано 15.12.1993 р.

Внаслідок вказаної реорганізації Об'єднання електрозв'язку "Укрелектрозв'язок" набуло права на будівлю гуртожитку по вул. І. Шевцова, 5 (літ. "Б").

У 1994 році відбулось перейменування Об'єднання електрозв'язку "Укрелектрозв'язок". Зокрема, наказом Міністерства зв'язку України № 168 від 29.11.1994 р. "Про зміну скороченої назви Українського об'єднання електрозв'язку "Укрелектрозв'язок" вирішено присвоїти Українському об'єднанню електрозв'язку скорочене найменування об'єднання "Укртелеком".

30.05.1995 р. Міністром зв'язку України затверджено статут Українського об'єднання електрозв'язку "Укртелеком". Відповідно до вказаного статуту Українське об'єднання електрозв'язку "Укртелеком" засноване на державній власності, до складу якого ввійшло, у тому числі, Київське міське державне підприємство електрозв'язку "Київелектрозв'язок".

Чергова реорганізація Українського об'єднання електрозв'язку "Укртелеком" мала місце на підставі наказу № 30 від 11.02.1998 р. Державного комітету зв'язку України, пунктом 2 якого вирішено реорганізувати Українське об'єднання електрозв'язку "Укртелеком" шляхом його перетворення в Українське державне підприємство електрозв'язку "Укртелеком" (УДПЕЗ "Укртелеком"). Згідно з даним наказом підлягали реорганізації до 01.07.1998 р. державні підприємства електрозв'язку, що входили до Українського об'єднання електрозв'язку "Укртелеком", шляхом їх приєднання до УДПЕЗ "Укртелеком", серед яких і Київське міське державне підприємство електрозв'язку "Київелектрозв'язок".

Пунктами 7, 8 вищевказаного наказу № 30 вирішено визнати УДПЕЗ "Укртелеком" правонаступником Українського об'єднання електрозв'язку "Укртелеком", а також державних підприємств електрозв'язку, що підлягають реорганізації.

Таким чином, судами встановлено, що УДПЕЗ "Укртелеком" стало правонаступником Українського об'єднання електрозв'язку "Укртелеком" та Київського міського державного підприємства електрозв'язку "Київелектрозв'язок", в тому числі і щодо володіння і користування будівлею гуртожитку по вул. І. Шевцова, 5 (літ. "Б").

Згідно статуту УДПЕЗ "Укртелеком", зареєстрованого Державною адміністрацією Старокиївського району м. Києва 06.04.1998 р., УДПЕЗ "Укртелеком" заснований на державній власності, майно належить йому на праві повного господарського відання.

Отже, гуртожиток по вул. І.Шевцова, буд. 5 літ. "Б" у м. Києві належав УДПЕЗ "Укртелеком" на праві повного господарського відання.

У 1999 році відбулась корпоратизація УДПЕЗ "Укртелеком", внаслідок якої створено ВАТ "Укртелеком".

Зокрема, 27.12.1999 р. наказом Державного комітету зв'язку та інформатизації України № 155 "Про створення ВАТ "Укртелеком" та затвердження його статуту" вирішено створити Відкрите акціонерне товариство "Укртелеком" на базі цілісного майнового комплексу Українського державного підприємства електрозв'язку "Укртелеком". Засновником ВАТ "Укртелеком" виступив Державний комітет зв'язку та інформатизації України.

Будівля гуртожитку за адресою: м. Київ, вул. І Шевцова, буд. 5 літ. "Б" не ввійшла до майна, що включається до статутного фонду ВАТ "Укртелеком", і залишилась на балансі останнього, що встановлено судами попередніх інстанцій.

Предметом спору у даній справі є визнання права власності за набувальною давністю за Публічним акціонерним товариством "Укртелеком" на чотирьохповерхову нежитлову будівлю, розташовану за адресою: м. Київ, вул. І. Шевцова, буд. 5 літ "Б".

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, задовольнив позовні вимоги, враховуючи наступне.

Так, виходячи із змісту ст. 344 ЦК України, набувальна давність поширюється на випадки фактичного, безтитульного володіння чужим майном. Володіння має бути добросовісним, інакше кажучи, обставини, у зв'язку з якими виникло володіння чужою річчю, не давали найменшого сумніву стосовно правомірності набуття майна. Володіння має бути відкритим, очевидним для всіх третіх осіб, які повинні мати можливість спостерігати за ним, але це не означає, що володілець зобов'язаний спеціально інформувати оточуючих про своє володіння річчю. Володіння має бути безперервним протягом визначених законом строків. Якщо власник майна тривалий час не виявляв наміру визнати річ своєю, то він погодився з її втратою, тому слід визнати цю річ власністю фактичного добросовісного володільця.

Зважаючи на те, що позивач понад десять років відкрито, добросовісно володів та продовжує володіти спірною будівлею, інше не встановлено законом чи рішенням суду, норми ст. 344 ЦК України розповсюджуються на цивільні відносини за даним спором, зважаючи на п. п. 4, 8 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що існують підстави для визнання за позивачем права власності на спірне приміщення за набувальною давністю.

Між тим, такий висновок судів є передчасним, з огляду на наступне.

Так, в силу ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Статтею 328 Цивільного кодексу України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 344 Цивільного кодексу України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Дана стаття визначає ознаки володіння, які є необхідними для набуття права власності на річ за набувальною давністю, а саме: володіння має бути добросовісним, тобто володілець не знав і не міг знати про те, що він володіє чужою річчю, інакше кажучи, обставини, у зв'язку з якими виникло володіння чужою річчю, не давали найменшого сумніву стосовно правомірності набуття майна; встановлення характеру володіння (добросовісне і недобросовісне) при виникненні спору здійснюється судом з урахуванням обставин справи, з якої виникло володіння чужою річчю; володіння має бути відкритим, очевидним для всіх третіх осіб, які повинні мати можливість спостерігати за ним; володіння має бути безперервним упродовж визначених законом строків (для нерухомого майна - упродовж 10 років, а для рухомого майно - 5 років).

Відтак, суттєвим для виникнення права власності за набувальною давністю, крім безперервного відкритого володіння упродовж 10 років нерухомим майном, є встановлення обставин добросовісного заволодіння таким майном у розумінні приписів ч. 1 ст. 388 Цивільного кодексу України, тобто коли особа не знала і не могла знати, що вона заволоділа чужим майном.

З огляду на те, що предметом позову у даній справі є визнання права власності на спірне нерухоме майно за набувальною давністю, судам під час розгляду справи насамперед необхідно було встановити:

- момент виникнення права власності за набувальною давністю та строк володіння;

- характер володіння (добросовісне, недобросовісне);

- обставини справи, за якими виникло володіння спірним майном й чи підпадає це володіння під ознаки безтитульного (незаконного) володіння;

- юридичний статус спірного майна, а саме, чи є це майно чужим для позивача;

- особу, яка є власником спірного майна.

Проте, суд касаційної інстанції звертає увагу на ту обставину, що в порушення принципу повноти поза увагою господарських судів залишився той факт, що спірний об'єкт перебуває на балансі позивача та в процесі корпоратизації підприємства не увійшов до статутного фонду товариства.

Враховуючи вказані вище обставини, судам необхідно з'ясувати, чи є в даному випадку володіння безтитульним.

Крім того, суд касаційної інстанції вважає за необхідне відзначити, що добросовісність володіння виникає в тому випадку, коли володілець не знав і не міг знати про те, що він володіє чужою річчю. При цьому, враховуючи ту обставину, що спірна будівля не увійшла до статутного фонду товариства позивача, а лише залишилась на його балансі, судам необхідно встановити, чи був позивач обізнаний про знаходження майна у власності держави та чи є володіння, з урахуванням зазначених обставин, добросовісним.

Зазначені обставини не були враховані судами першої та апеляційної інстанцій при винесенні оскаржуваних судових актів, у зв'язку з чим суди прийшли до передчасних висновків у справі.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що всупереч покладеному на суди обов'язку щодо повного та всебічного з'ясування дійсних обставин справи, суди на вищенаведене уваги не звернули, а тому судові акти попередніх інстанцій не можна визнати законними та обґрунтованими.

Враховуючи неповне з'ясування обставин справи судами першої та апеляційної інстанцій, що є порушенням норм процесуального права, які не можуть бути виправлені касаційною інстанцією, з огляду на визначені ст. ст. 1115, 1117 ГПК України повноваження, рішення господарського суду міста Києва від 10.02.2014 р. та постанова Київського апеляційного господарського суду від 28.05.2015 р. підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

В силу вимог ст. 11112 ГПК України, при новому розгляді справи суду слід урахувати викладене, вжити всіх передбачених законом заходів до всебічного, повного й об'єктивного з'ясування обставин справи, дійсних прав та обов'язків сторін і, залежно від встановленого, ухвалити відповідне рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119- 11111 ГПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А :

1. Касаційну скаргу Заступника прокурора міста Києва задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 10.02.2014 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.05.2014 р. у справі № 910/7635/13 скасувати.

3. Справу передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя Кузьменко М.В.

Судді Васищак І.М.

Студенець В.І.